MENU
Головна » Файли » Самостійне вивчення

ТЕМА 1. ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА ТУРИЗМУ
12.05.2015, 08:35

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

 

Модуль 1. Змістовний модуль

Вступ. Тема 1. Економічна природа туризму.

Питання:

  1. Методи дослідження і завдання економіки туризму.
  2. Етапи взаємодії людини і природи.
  3. Правове забезпечення розвитку туризму в Україні.
  4. Сучасний стан та перспективи розвитку туристичного бізнесу.

 

Мета: навчальна: розглянути методи дослідження і завдання економіки туризму, охарактеризувати етапи взаємодії людини і природи, ознайомити з сучасним станом та перспективою розвитку туризму в Україні.

 

Кількість годин: 2

Вид контролю: письмове опитування

Меж предметні зв’язки: технологія і організація туристичної діяльності, історія туризму, основи підприємницької діяльності.

Література:. Л.П. Дядечко. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007р., стор.

Л.І.Головко. Економіка підприємства. Навчальний посібник. 2014р. с.11-20

План вивчення:

  1. Прочитати текст.
  2. З’ясувати основні питання тексту.
  3. Засвоїти прочитане.
  4. Пов’язати отримані знання зі знаннями, що ви отримали з навчальної дисципліни «Технологія і організація туристичної діяльності», «Історія туризму».
  5. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання – записів.

Методичні вказівки

1. При самостійному вивченні матеріалу необхідно насамперед сформувати поняття «метод».

Поняття метод походить від грецького слова «методос», яке означає шлях до чогось, шлях пізнання або дослідження. Як метод науки воно означає сукупність або систему прийомів та операцій, які застосовуються економістами для збору, систематизації та аналізу економічних фактів, явищ і процесів. Спочатку економіст вивчає і збирає факти, явища, які стосуються розгляду економічної проблеми. Далі зібрані факти і явища систематизує, виявляє логічні економічні зв'язки між ними, робить узагальнення, вивчає їх взаємодію.

Необхідно звернути увагу на те, що в економічних дослідженнях застосовують методи індукції і дедукції. Під індукцією розуміємо виведення принципів, законів э аналізу фактів. Метод індукції означає хід думок від аналізу фактів до теорії, від часткового до загального. Зворотний процес, тобто коли економісти вивчають ті чи інші проблеми, йдучи від теорії до окремих фактів І перевіряють або відкидають цим теоретичні положення, називається дедукцією. Індукція і дедукція — не протилежні, а взаємодоповнювальні методи дослідження.

При дослідженні економічних явищ і процесів широко застосовується метод абстракції, що означає очищення наших уявлень від випадкового, одиничного і виділення з них стійкого, типового. Отже, абстрагування — це узагальнення. В економіці воно має практичне значення. Правильна теорія ґрунтується на аналізі фактів і вона є реалістичною. Теорії, що не узгоджуються з фактами, є антинаукові; застосування їх часто зумовлює викривлення в економічній політиці.

Зверніть увагу, що важливим засобом пізнання економічних процесів і явищ є використання методів аналізу і синтезу. Аналіз передбачає розчленування предмета (явища чи процесу) на складові частини, виділення окремих сторін, ознак. Синтез, навпаки, означає поєднання розрізнених раніше частин і сторін у цілісність. Аналіз сприяє розкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах це явище притаманне економічній дійсності, веде до узагальнення.

Наукове дослідження економічних явищ передбачає також поєднання логічного та історичного підходів до вивчення економічних процесів і явищ. Це означає, що потрібно розглядати умови, в яких явище почало розвиватися, як воно змінювалося під впливом зміни історичних умов. Логічними є зміни, що не суперечать логічним принципам, а якщо суперечать, то потрібно шукати причини цього.

Завершальною ланкою пізнання економічних процесів і явищ, критерієм істини є суспільна практика.

Окремої уваги заслуговує використання графіків, таблиць при вивченні економічних явищ і процесів. Графіки і таблиці є засобами, з яких робляться певні висновки, виявляються певні тенденції. На основі таблиць робляться певні узагальнення. Графіки є інструментом, з допомогою якого економісти виражають свої теорії, моделі. Вони показують взаємозв'язок між двома групами економічних фактів. Тому такі прості двовимірні графіки є зручним засобом демонстрації взаємозв'язків між економічними явищами, наприклад, між доходами і споживанням, цінами і попитом, цінами і пропозицією товарів та інші.

 

2. Упродовж багатовікової історії людства на землі його взаємовідносини з навколишнім природним середовищем були неоднаковими і безперервно змінювалися. І саме тому потрібно виділити хоча б чотири етапи взаємодії людини і природи.

  1. З появою першої людини (близько 200 тис. років тому) розпочався перший етап у цих взаємовідносинах, який можна назвати примітивний. Чисельність населення невпинно зростає, а з нею постійно зростають потреби в харчуванні, одязі. Для задоволення в їжі людина починає полювати на великих диких тварин, одомашнює їх і займається скотарством. Швидко відбувається розселення людей по усій території земної кулі. Чисельність населення 100 тис. років тому досягла 1 млн., а його густота становила вже 0,012 мешканця на один квадратний кілометр.

Вогонь був першим технічним завоюванням людини. Використання вогню для вилову дичини спричинило 100 тис. років тому виникнення першої екологічної кризи в біосфері, яка пов’язана з руйнуванням рослинності й тваринного світу у різних районах земної кулі. Так, близько 50 тис. років тому знищено більше половини великих ссавців, що пережили третинний період. Наприкінці останнього льодовикового періоду, 12 тис. років тому, відбулося глобальне вимирання мегафауни – тварин вагою понад 45 кг, у т.ч. мамонтів.

2. На початку неоліту, близько 6 тис. років тому, з виникненням сільського господарства стався нечуваний демографічний вибух. Розпочався другий етап в еволюції людського суспільства, який називають агрокультурний. Розвиток осілого землеробства спричинив перші істотні антропогенні потрясіння біосфери. Відбулося винищення великих представників фауни, яких пастухи вважали небажаними конкурентами свійських тварин у боротьбі за пасовиська. Лісові міоми спочатку замінювалися на пасовиська, а потім на поля сільськогосподарських культур. Це триває і до наших днів. Розвиток сільського господарства супроводжується викоріненням рослинного покриву на значних площах і замінюється невеликою кількістю відібраних людиною видів, які найпридатніші для харчування.

Запровадження землеробства сприяло веденню осілого способу життя, значному збільшенню густоти населення і утворенню перших поселень, городищ – прообразів міст.

3. Від початку нашої ери і до середини ХІХ століття – третій етап – більшість населення займалася сільським господарством і невелика частина працювала ремісниками у містах. Цей етап можна назвати машино-індустріальним. Ні інтенсивна індустріалізація, ні зростання міст істотно не впливали на зміну способу життя. Уся продукція вжитку перетворювалася на відходи, які редуценти перетворювали на неорганічні речовини, які знову використовувалися автотрофами, продуцентами.

З початку ХVІІІ ст. зроблено багато наукових відкриттів, які зумовили розквіт сучасного промислового суспільства. Були винайдені перші машини, нові речовини та матеріали, використовується нова техніка на фабриках та у сільському господарстві. Це привело до стрімкого зростання чисельності населення, яка на початок ХІХ ст.. досягла 1 млрд. осіб, а його густота – 6,2 осіб. на км.кв.

4. У другій половині ХІХ ст.. починається четвертий етап, де людська діяльність проявляє себе як наймогутніша геологічна сила на планеті. Людина займає великі території під свою сільськогосподарську діяльність, будуються великі міста. У той самий час спостерігається значне зменшення видового розмаїття рослин і тварин, знищуються залишки дикої рослинності, ліси, болота, дикі тварини. У промисловості утворюється значна кількість речовин, які не розкладаються біологічним шляхом. Ці речовини накопичуються у гідросфері, атмосфері й ґрунті, порушуючи функціонування багатьох екосистем.

Щодо розвитку людства на сучасному етапі розвитку, то у ньому учені виділяють три основні стадії:

  1. до індустріальну (аграрну);
  2. індустріальну;
  3. постіндустріальну (інформаційну)

3. При вивченні третього питання  необхідно усвідомити, що правове регулювання підприємницької діяльності в нашій країні здійснюється ланцюгом законів (їх нараховується понад 60), указами Президента та постановами Кабінету Міністрів України, рішеннями обласних і місцевих органів влади, а також міжнародними договорами й угодами, в яких бере участь Україна.

До основних законодавчих актів відносяться: Конституція України, Цивільний і Господарський кодекси, Закон України "Про внесення змін до закону України "Про туризм".

Зверніть увагу, що основним нормативно-правовим документом, що регламентує туристичну діяльність, є Закон України «Про туризм», прийнятий Верховною Радою України із змінами, що вступили в дію з 1 січня 2004 року і мали на меті вдосконалення законодавчої бази щодо забезпечення безпеки туристів, уточнення прав і обов’язків туристів, туристичних фірм тощо. Цим законом розвиток туризму визнано одним з пріоритетним напрямів господарської діяльності, що передбачає проведення стимулюючої державної туристичної політики.

Закон України «Про туризм» визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей.

На вдосконалення механізмів здійснення туристичної діяльності в країні спрямовано ряд указів Президента України, зокрема: «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» від 10 серпня 1999року; «Про підтримку розвитку туризму в Україні» від 02 березня 2001 року; «Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму» від 14 грудня 2001 року; «Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України» від 11 березня 2003 року, «Про Положення про Державне агентство України з туризму та курортів» від 8 квітня 2011 року.

Для оптимізації розвитку туристичної галузі в Україні прийнято і низку важливих постанов Кабінетом Міністрів України, зокрема: «Про заходи подальшого розвитку туризму» від 29 квітня 1999 року; «Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки» від 29 квітня 2002 року; «Про утворення Наукового центру розвитку туризму» від 17 серпня 2002 року; «Про затвердження заходів щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» від 12 травня 2004 року; «Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму» від 27 червня 2003 року; «Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму на 2006-2010 роки» від 3 липня 2006 року.  

На вдосконалення діяльності центрального органу з управління туристичною діяльністю спрямованого й Постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання Державної туристичної адміністрації України» від 14 лютого 2002 року, «Про колегію Державної туристичної адміністрації» від 14 листопада 2002 року, «Про затвердження Положення про Міністерство культури і туризму України» від 8 листопада 2005 року, «Про утворення Державної служби туризму і курортів» від 12 липня 2005 року, « Про затвердження Положення про Державну службу туризму і курортів» від 13 лютого 2006 року, «Про затвердження Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» від 14.04.2010 року тощо.

Отже, на сьогодні створено багаторівневу систему нормативно-правових актів, що регламентують та регулюють зовнішньоекономічну діяльність туристичних підприємств в Україні. На їх основі формується державна туристична політика країни.

 

4. Опрацьовуючи четверте питання необхідно насамперед визначити,  що розвиток сфери туризму та діяльності курортів на сьогодні визнано державою одним із пріоритетних напрямів діяльності. Адже, сучасна індустрія туризму є однією з найбільш прибуткових і динамічних галузей світового господарства. На цей час в ній задіяно понад 260 млн. осіб, тобто кожний десятий працівник у світі. Слід зазначити, що цей вид діяльності має мультиплікативний ефект – створення одного робочого місця безпосередньо в туризмі створює в супутніх галузях два, а зростання прямих доходів збільшує непрямі доходи країни в три рази. Частка туризму складає 10% світового валового національного продукту, 7% загального обсягу інвестицій, 11% - світових споживчих витрат, 5% - усіх податкових надходжень і третину світової торгівлі послугами.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО) щорічно у світі відбувається близько 1 млрд. подорожей, понад 52 відсотка з яких – у межах Європи; близько 60 відсотка усіх туристичних подорожей пов’язано з відпочинком. При цьому частка туризму у світовому експерті товарів і послуг становить близько 13 відсотків, а в країнах ЄС – 14 відсотків.

У 1997 р. Україна стала дійсним членом ВТО, а в 1999р. обрана в керівний орган ВТО – Виконавчу раду.

Туризмом в Україні на урядовому  рівні займається Міністерство культури і туризму України, якому підпорядковується Державна служба туризму і курортів, а також Державна служба охорони культурної спадщини.

Україна займає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів. Від функціонування туризму безпосередньо залежить життєдіяльність понад 40 галузей економіки України і близько 10-15% її населення.

Згідно із статистичними даними за 2012 року в Україні налічується 5017 об’єктів культурної спадщини, зокрема 891 об’єкт національного значення та 4126 об’єктів місцевого значення. Україна має великий природно-заповідний фонд. Загальна кількість природно-заповідного фонду складає 7739 одиниць, які займають площу 3744,5 га, в тому числі 23 заповідники, 47 національних природних парків, 28 ботанічних садів, 12 зоологічних парків тощо. Під охороною держави перебуває більше 160 тисяч пам’яток історії, культури та архітектури.

Станом на кінець 2012 року в Україні налічується 2385 діючих ліцензій на провадження туроператорської діяльності, з яких 372 – на тур операторську діяльність тільки з внутрішнього та в’їзного туризму.

За даними статистичних спостережень за 2011 рік обсяг послуг наданих вітчизняними туроператорами у порівнянні з 2010 роком зріс на 20,1 відсотка та склав 9 801 651,8 тис. гривень.

Згідно з рейтингом Всесвітньої ради з туризму і подорожей, внесок туризму у ВВП України 2012 року становив 3,6 млрд. дол.. США (або 2,2% від ВВП), завдяки чому Україна посіла 60 місце у світовому рейтингу по внеску туризму у ВВП.

У 2013 році Україну відвідали понад 26 млн. туристів, що на 1,5 млн. більше, ніж у 2012 році.  В 2012 році також була позитивна динаміка: + 1,1 млн. туристів по відношенню до 2011 року. Іноземні туристи  приїздили до України найчастіше з Росії, Польщі, Білорусі, Німеччини, США, Італії, Румунії, Туреччини, Великобританії, Ізраїлю. У 2011 році перетнуло кордон всього 20300 тис. українців, з яких 1600 тис. з туристичною метою (на 30 відсотків більше порівняно з 2010 роком), з них вітчизняними туроператорами обслуговано біля 1400 тис. туристів (за даними 1-ТУР). Найбільш відвідуваними українськими туристами стали: Туреччина, Росія, Єгипет, Польща, Румунія, ОАЕ, Греція, Німеччина, Ізраїль, Чехія.

Внутрішній туристичний потік у 2011 році склав 604,7 тис. туристів (за даними 1-ТУР), що на 7 відсотків менше туристів, ніж у 2010 році.

Починаючи з 2008 року кількість внутрішніх організованих туристів зменшилася на 56 відсотків. Основними причинами зниження турпотоку є, з одного боку, значне зростання індивідуального туризму, а з другого – зростання цін. У 20011 році середня ціна туру в сегменті внутрішнього туризму збільшилась на 45 відсотків порівняно з 2010 роком.

Зайнятість у туристичній індустрії та суміжних галузях економіки у 2012 р. склала 1 445 200 рабочих місць, при цьому зайнятість безпосередньо в туристичній індустрії склала 385 500 робочих місць.

Слід звернути увагу, що Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найрозвиненіших у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристсько-рекреаційним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, переважно рівнинним ландшафтом, багатством флори і фауни, розвиненою мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам'ятками, широкою індустрією подорожей та туризму.

Питання для самоконтролю

1. Які методи застосовують для дослідження економічних явищ і процесів?

2. Охарактеризуйте етапи взаємодії людини і природи.

3. Перелічите основні нормативно-правові документи, що регламентують туристичну діяльність в Україні.

4. Перерахуйте умови інтенсивного розвитку туризму в Україні.

5. Дайте характеристику розвитку туристичного бізнесу в Україні на сучасному етапі.

 

Категорія: Самостійне вивчення | Додав: golovkoluydmila
Переглядів: 120 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar