Персональний сайт Головко Людмили Іванівни

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ

ТЕМА 9. ЦІНА ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ В ТУРИСТИЧНІЙ ІНДУСТРІЇ

Питання:

1.Функції ціни.

2. Ціноутворення:поняття, особливості, методи.

3. Державне регулювання цін. (сам).

Мета: навчальна: визначити поняття «ціноутворення», «акцизний збір», розглянути функції ціни, особливості  та послідовність процесу ціноутворення, ознайомитися з методами ціноутворення, розглянути механізм регулювання цін через податки.

Кількість годин: 8

Вид контролю: письмове опитування

Меж предметні зв’язки: технологія і організація туристичної діяльності, історія туризму, основи підприємницької діяльності.

Література:. Л.П. Дядечко. Економіка туристичного бізнесу. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007р., стор.

Л.І.Головко. Економіка підприємства. Навчальний посібник. 2014р. с.114-122

План вивчення:

1. Прочитати текст.
2. З’ясувати основні питання тексту.
3. Засвоїти прочитане.
4. Пов’язати отримані знання зі знаннями, що ви отримали з навчальної дисципліни «Технологія і організація туристичної діяльності».
5. Перейти до заключного етапу засвоєння і опрацювання – записів.

Методичні вказівки

При самостійному вивченні матеріалу необхідно насамперед уявити, що суть ціни виражається в функціях:

1. Розподільчій. Зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється розподіл та перерозподіл національного доходу між галузями економіки, її секторами, регіонами, різними соціальними групами населення. Завдяки даній функції ціни розв'язуються також соціальні завдання суспільства
2. Стимулюючій, тобто ціни стимулюють застосування нових товарів і підвищення якості продукції.
3. Обліковій. Тобто, будучи грошовим вираженням вартості, ціни показують, скільки коштує суспільству задоволення конкретної потреби в тій чи іншій продукції чи послузі. Ціна  вимірює, скільки витрачено праці, сировини, матеріалів, що комплектують вироби, на виготовлення товару, характеризує, з якою ефективністю використовується праця.
4. Вимірювальній. Ціна обслуговує обіг товарів і забезпечує реалізацію економічних інтересів усіх відносно самостійних учасників товарного обігу: виробника, посередника, споживача. У цій якості вона виступає як кількість грошей (товарів і послуг), що сплачується й отримується за одиницю товару чи послуги. Завдяки ціни можна виміряти, визначити кількість грошей, що покупець має сплатити, а продавець – одержати за проданий товар. Знаючи ціни різних товарів, послуг і кількість товарів, що продаються у купуються, можна визначити величину грошового платежу за товари й послуги.
5. Інформаційний, тобто ціна забезпечує продавця і споживача необхідною інформацією.
6. Функції балансування попиту та пропозиції. Через ціни здійснюється зв'язок між виробництвом та споживанням, пропозицією та попитом. Надмірно високі чи низькі ціни свідчать про диспропорції у виробництві та обігу.  Попит виражає потребу в товарі з боку покупця за наявності у нього можливостей купити товар. Це практично виражається у встановленні зворотної залежності між ринковою ціною та кількістю товарів, що купуються.

В другому питання необхідно дати визначення поняття «ціноутворення в індустрії туризму».

Ціноутворення в індустрії туризму – це комплексний захід, зумовлений різноманітністю продукту, високим рівнем конкуренції і складністю визначення точної оцінки майбутнього попиту.

Послідовність процесу ціноутворення показано на рис. 1.

Рис. 1. Послідовність процесу ціноутворення.

Зверніть увагу та те, що ціноутворення в туризмі має ряд особливостей.

• послуги туризму є кінцевим продуктом,призначеним безпосередньо для споживання, тому ціна на послуги – ці роздрібні ціни;
•  стійкість попиту на туристичні послуги залежить від індивідуальних особливостей людини, тому при встановленні цін слід враховувати, що ціна не повинна викликати негативних емоцій у потенційних споживачів;
• у сфері туризму застосовується сезонна диференціація цін і тарифів. Попит на послуги туризму носить ярко виражений сезонний характер.
• туристичні послуги реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тому при оцінці якості і стандартизації беруться до уваги міжнародні вимоги.

Ціни на туристичні послуги мають дві межі: нижню і верхню.

Нижньою межею вступає собівартість туристичного пакета, яка включає зафіксовану в угодах ціну основних послуг за обумовленими параметрами туру та поточні витрати на їх реалізацію й організацію споживання, а верхньою – попит на туристичний продукт. Отже величина ціни на турпродукт визначається його вартістю і попитом.

При самостійному вивченні матеріалу необхідно звернути увагу на те, що в ціну турпакета обов’язково закладається прибуток туроператора , який встановлюється у відсотках до собівартості і залежить від рівня рентабельності туру, що планується. Норма ментальності коливається в широких межах (від 5% до 100% і більше).

До ціни «нетто» групового туру найчастіше відносяться такі складові виробничої собівартості туру:

1. Вартість транспортного квитка.
2. Вартість проживання в готелі та інших місцях розміщення.
3. Вартість харчування.
4. Трансферт.
5. Вартість екскурсійного обслуговування.
6. Страхові платежі.
7. Вартість оформлення віз.

До ціни «брутто» включається вартість послуг туристичних фірм по формуванню й реалізації туру з врахуванням витрат, прибутку, податкових платежів, а також суми комерційних знижок для окремих категорій туристів.

Таким чином, при встановленні відпускної вартості пакета туристичних послуг і ціни туру використовуються два варіанти цін:

• ціна «нетто», що характеризує «обмежену собівартість» турпродукту.
• ціна «брутто», тобто ціна пропозиції турпродукту на ринку.

Ціна «нетто» відбиває суму цін, розцінок та тарифів на всі види послуг, що надаються туристам, включаючи податок на додану вартість, готельний збір, митні збори, страхові платежі. Трансфер, як правило, входить до вартості пакета послуг, бо він від самого початку забезпечує чітке обслуговування туристів. Для перевезення туристів та їхнього багажу до готелю (трансферт) використовують мікроавтобуси, легкові автомобілі та інші транспорті засоби.

Для визначення повної собівартості туру до ціни «нетто» додаються витрати туристичних фірм, пов’язані з організацією їхньої діяльності.  До переліку цих витрат входять: заробітна плата персоналу, амортизація устаткування, утримання приміщень (прибирання, охорона, ремонт, комунальні послуги, витрати на електроенергію, зв'язок та ін.), витрати на рекламу, відрядження тощо.

Ціна «брутто» включає повну собівартість туру, прибуток туроператора, всі види його податкових платежів, комерційну винагороду турагента та інших посередників, сезонні та інші комерційні знижки для окремих туристів і туристських груп, суму ПДВ. Комісійні, як правило, становлять: турагента – 5-10%, туроператора – 15 -25%.

Для групового туризму туристичний продукт переважно являє собою пакет послуг, розрахованих на групу людей, до якої входять як туристи, так і особи, що їх супроводжують, якщо таке обумовлене туристичною угодою. Ціна турпакета в розрахунку на одного туриста у цьому разі визначається за формулою:

де: Ц- ціна турпакета одного туриста, грн;

С - Ц собівартість послуг, які входять у турпакет туроператора;

М - непрямі податки (ПДВ) на окремі види послуг;

Пр - прибуток туроператора, грн;

З - знижка, надана туроператором туристові з окремих видів послуг, які входять у турпакет;

Вк. - комісійне винагороду турагента, що реалізовуватиме тур пакет (надбавка до ціни тур пакета чи знижка з ціни туроператора на користь тур агента);

Чт. - кількість туристів групи;

Чс – кількість супроводжуючих групу (ескорт).

Усі складові вартості туру визначаються у національній грошовій одиниці, а у рекламних засобах можуть бути перерахованими в  інші грошові одиниці (євро, дол. США). До рекламної ціни туру,що оголошується на ринку, вони включаються повністю або частково, залежно від виду туру.

У міжнародній практиці використовують такі варіанти: ціна пакета на одного туриста; ціна ракета на групу туристів; диференційовані ціни, які встановлюються залежно від чисельності туристів у групі та є певним компромісом в угоді між організаторами туру.

Середня ціна однієї тур доби визначається як частка від ділення загального обсягу доходів від реалізації турів на кількість наданих туро діб.

де: ЦТД – ціна однієї туро доби;

                Вр - виручка від реалізації турів;

                ТД – загальна кількість наданих туро діб.

            За даними досліджень, у вітчизняній практиці ціна туру визначається на основі його обмеженої собівартості та нормативної надбавки («маржі», або «доданим прибутком»). Доданий прибуток (маржа) встановлюється підприємством у відсотках до ціни «нетто». Розмір маржі коливається в межах 15-30% від ціни «нетто» туру і залежить від кількості посередників, що беруть участь в реалізації туру. 

В другому питання необхідно звернути увагу на те, що великий вплив на ціноутворення в туристичній індустрії має держава, і яка через різні засоби може регулювати ціни на туристичну продукцію. Так, в Україні майже всі пам’ятники природи, історії, культури, архітектури знаходяться в сфері впливу державного сектора. Вся соціальна інфраструктура, автомобільні дороги, залізниця та і більшість авіакомпаній контролюються державою.

Держава встановлює і регулює ціни в державних готелях, санаторіях, пансіонатах, будинках відпочинку.

Частково держава може вплинути на ціну і за допомогою економічних важелів, наприклад, використовуючи валютний контроль, встановлюючи нові податки або збільшуючи існуючі.

Слід звернути увагу на те, що непрямі податки є надійним засобом мобілізації коштів до державного бюджету, але вони підвищують ціни товарів і послуг і є податком з населення.

Основними видами непрямих (цінових) податків є акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні  акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило, це товари, рівень споживання яких є мало еластичним до ціни. Найзначнішими є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір(АЗ) – це  непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки АЗ є більш низькими на товари вітчизняного виробництва і більш високими на імпортні товари. Головною метою такої диференціації податкових ставок є підтримка вітчизняного виробника. До основних підакцизних товарів відносяться також автомобілі, ювелірні вироби, натуральна шкіра, хутра та ін.

Фіскальні монополії являють собою податки на товари й послуги широкого вжитку, які належать до об’єктів державного виробництва й торгівлі (державні монополії).

Мито – податок на імпортні, експортні та транзитні товари і послуги. Розрізняють мито:

• фіскальне (для збільшення доходів бюджету);
• протекційне (захист внутрішнього ринку);
• антидемпінгове (різновид протекційного);
• преференційне (пільгове).

В Україні мито використовувалось для запобігання вивезенню товарів. У 1993р. було запроваджене митне оподаткування експорту. Все більшого значення набуває імпортне мито.  

В Україні з 1992р. замість податку з обігу введений податок на додану вартість, але його ставка була надто високою – 28% ( з 1995р – 20%), що стало одним з факторів зростання цін і зниження життєвого рівня населення.

Податок на додану вартість (ПДВ) в Україні сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. При цьому використовується уніфікована ставка податку (20% або 0%) та недостатньо широкий перелік податкових пільг.

 Відповідно до Закону України  «Про систему оподаткування» основними загальнодержавними податками, прийнятими за рішенням Верховної Ради України, є податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, прибутковий податок з громадян., держане мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін.

Підприємства готельного господарства сплачують специфічний місцевий збір до місцевих бюджетів – готельний збір. Платниками готельного збору є фізичні особи, які проживають в готелях, кемпінгах, мотелях та інших приміщеннях готельного типу усіх форм власності, та юридичні особи, що орендують зазначені приміщення. Ставка готельного збору в Україні встановлюється у високих розмірах – 10 – 20 % від вартості розміщення або вартості оренди готельного фонду (без вартості додаткових послуг і податку на додану вартість) за добу, що слід вважати зовнішнім (незалежним від якості роботи підприємств готельного типу) фактором зростання готельних тарифів.

За своєю суттю готельний збір відрізняється від податку на додану вартість тим, що він повинен стягуватись одноразово (на першу добу проживання) та має суто цільове спрямування щодо використання – на потреби розвитку готельного господарства міста.

При вивченні третього питання необхідно усвідомити, що функціонування підприємства супроводжується безперервним кругообігом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.

Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості, балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів, підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.

Головний зміст фінансової діяльності туристичного підприємства полягає в належному забезпеченні фінансування.

Зверніть увагу, що Закон України "Про туризм" передбачає наступні джерела фінансування туризму.

"Туристична діяльність здійснюється за рахунок:

- власних фінансових ресурсів суб'єктів туристичної діяльності, грошових внесків громадян і юридичних осіб;

- позичкових фінансових коштів (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань підприємств, установ, організацій і громадян;

- позабюджетних фондів;

- коштів фонду розвитку України, що формується за рахунок відрахувань суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності;

- іноземних інвестицій;

- надходжень від туристичних лотерей;

- інших джерел, не заборонених законодавством України".

Відповідно до джерел коштів фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності самого підприємства: прибуток, амортизаційні відрахування, виручка від продажу чи здачі в оренду майна. Зовнішнє фінансування використовує кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства: внески власників у статутний фонд, кредит, зобов'язання боржників, державні субсидії тощо.

Також розрізняють фінансування за рахунок власних і залучених коштів.

Важливою формою фінансування є кредит - платне надання грошей або інших цінностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштів розширює фінансові можливості підприємства, але одночасно створює ризик, пов'язаний із необхідністю повернення боргів у майбутньому і сплати відсотків за користування позиченими коштами.

Поширеним у світовій практиці різновидом оренди є лізинг, коли орендодавець - лізингова компанія - купує об'єкти оренди у підприємств-виробників і передає їх в оренду на певних умовах.

Фінансова діяльність туристичного підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями. Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства є першою і найбільш необхідною інформацією як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів.

Питання для самоконтролю

1. Від чого залежить ціна турпакета?

2. Які складові ціни типового туру на стадії планування?

3. Що означає ціна «нетто»?

4. Що входить до ціни «брутто»?

5. Як розраховується ціна турпакета в розрахунку на одного туриста?

6. Які є основні види непрямих (цінових) податків?

7. Що таке мито і які є його види?

8. Що таке готельний збір і які його ставки?