MENU

Для перегляду  та завантаження повної версії натисніть ЗАВАНТАЖИТИ 

 

ВСП «Бердянський коледж Таврійського

державного агротехнологічного університету»

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

З ДИСЦИПЛІНИ «ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

ЗІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 5.09010103 «ВИРОБНИЦТВО І ПЕРЕРОБКА

ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА»

 

 

ЗМІСТ

 

Модуль 1

 

Змістовий модуль 1.

 

Тема 1. Вступ. Предмет і методи науки………………………………….

3

Тема 2. АПК України та інфраструктура……………………………….

12

Тема 3. Земельні ресурси сільського  господарства та їх використання..

17

Тема 4. Трудові ресурси, продуктивність праці в с.г…………………….

24

Тема 5. Основний та оборотний капітал аграрних підприємств. Нематеріальні активи………………………………………………………

32

Тема 6. Матеріально-технічна база аграрних підприємств……………

46

Тема 7. Інтенсифікація виробництва та НТП

57

Змістовний модуль 2

 

Тема 8. Спеціалізація, концентрація, комбінування та інтеграція у сільськогосподарському виробництві…………………………………….

64

Тема 9. Розширене відтворення в сільському господарстві…………….

70

Тема 10. Витрати виробництва і собівартість продукції………………...

76

Тема 11. Ціноутворення в системі АПК…………………………………..

79

Тема 12. Економічні результати та ефективність діяльності підприємств…………………………………………………………………

85

Тема 13. Економіка основних галузей сільського господарства………..

90

 

ТЕМА 1. Вступ. Предмет і методи науки.

Питання:

1. Сільське господарство як галузь народного господарства. Особливості  с.г.

2. Завдання та основні напрями державної аграрної політики України останніх років. Проблеми розвитку  с.г. в Україні.

3. Поняття та основні цілі аграрного підприємства. Законодавча база. Організаційно-правові форми господарювання.

4. Поняття економіки сільського господарства і методи її вивчення, мета і завдання.

1. Сільське господарство як галузь народного господарства. Особливості  с.г.

Аграрний сектор, який охоплює сільське господарство та харчову і переробну промисловість, забезпечує продовольчу безпеку й продовольчу незалежність країни, формує 17% валового внутрішнього продукту та близько 60% фонду споживання всього населення. Слід відмітити, що тут щорічно створюється до 8 - 9% зведеного бюджету держави. Цей сектор економіки посідає друге місце у товарній структурі експортних поставок. Необхідно мати на увазі, що сільське господарство активно впливає на розвиток інших важливих галузей, які виготовляють для цієї сфери суспільної діяльності країни засоби виробництва і споживають продукцію аграрної сфери як сировину. До того ж сільському господарству інші галузі постійно надають значні транспортні, торговельні, культурно – побутові та інші послуги.

Сільське господарство є тією галуззю національної економіки, яка розвивається практично в усіх країнах. Однак рівень його розвитку, а значить, роль в національній економіці, складаються по-різному і залежить від особливостей кожної країни.

Від рівня економічного розвитку сільського господарства значною мірою залежить економіка країни в цілому, життєвий рівень і добробут населення:

- розмір і структура харчування;

- середньодушовий дохід;

- рівень споживання товарів і послуг;

- соціальні умови життя;

Людство існує насамперед тому, що розвиває сільське господарство, основна функція якого - забезпечити людей продуктами харчування, без яких вони не можуть жити, творити і працювати.

Від рівня забезпеченості населення продуктами харчування залежить його здоров'я, продуктивність праці та господарська діяльність. Тому проблем розвитку аграрного сектора економіки і продовольчого забезпечення населення світ приділяє найбільшу увагу.

Для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливе значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства.

Україна спроможна цілковито задовольнити внутрішні потреби в с.г. продукції завдяки власному виробництву.

Сільське господарство – це галузь матеріального виробництва, що займається виготуванням сільськогосподарських культур і розведенням сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною.

Воно включає дві взаємопов’язані великі галузі - рослинницького (ще називають землеробством) і тваринництво.

Галузь - це частина сільськогосподарського виробництва, яка відрізняється від інших видом продукції, складом засобів виробництва і знарядь праці, технологією та організацією виробничих процесів.

Галузі сільського господарства формуються від простих до комплексних, від основних до допоміжних чи підсобних. Залежно від атрибутів, що визначають суть поняття «галузь» всю систему їх поєднання в найбільш загальному розумінні можна представити на рис. 1

Якщо скористатися навіть цим узагальненням галузевої структури сільського господарства України, то можна зрозуміти, що, по-перше, розмаїття галузей по – різному інтегрується в різних зонах і навіть у різних формах господарювання; по- друге, при всій природній потребі органічного поєднання галузей кожне підприємство намагається максимально спеціалізуватися, щоб сконцентруватися й не розпорошувати ресурси; по- третє, споживача потреба в продуктах сільськогосподарського походження, яка є практично однаковою протягом року, потребує різних методів і способів вирощування, зберігання і переробки їх; по - четверте, наявність великої кількості галузей ставить проблему їх ресурсного забезпечення відповідно до особливостей технології та кінцевого продукту; по - п’яте, кожна галузь сільського господарства потребує своєрідного, властивого тільки їй агрозоотехнічного забезпечення, наявності професійних знань щодо особливостей сільського господарства взагалі.

 

 Особливості сільськогосподарського виробництва

            Сільське господарство як галузь матеріального виробництва має рід особливостей, що позначаються на його функціонуванні в умовах ринкової економіки. Спробуємо зазначити ці особливості і дати їм коротку інтерпретацію:

 

Таблиця 1. Особливості сільськогосподарського виробництва

Суть особливостей сільського господарства

Зміст і характер прояву цих

особливостей

Земля – головний засіб виробництва

Фізично обмежена, не зношується, має різну природну родючість, є природним ресурсом

Рослини і тварини є також засобами виробництва

В основі відтворення лежать біологічні процеси, перевага належить якісним, а не кількісним характеристикам

Важливіші фактори виробництва – клімат, температурний режим, кількість і запас вологи, ландшафт

Виробництво вимушено ведеться в кращих, середніх і гірших умовах і потребує постійного відтворення природного фактора

Виробництво здійснюється на широкому ареалі

Різні природно – економічні умови, потреба транспортування продукції і ресурсів на великі відстані

Специфіка виробничого процесу і використання ресурсів

Незбіжність робочого періоду з періодом виробництва, сезонність, потреба особливого поєднання і комплектування ресурсів, нерівномірність реалізації продукції і надходження коштів, гостра нестача оборотних ресурсів

Характер поділу праці і територіального розміщення

Перевага принципу оптимального поєднання галузей, потреба врахування природних факторів, умови спеціалізації

Організація і ресурсне забезпечення виробництва, завантаженість ресурсів

Відсутність стабільного робочого місця, врахування пори року, поєднання природних, матеріальних і людських ресурсів, обмеженість у часі їх використання, технологічні втрати

Призначення і використання виробленої продукції

Різний рівень товарності, потреба внутрігосподарського використання

Звужені можливості забезпечення відтворювального процесу

Формування економічних факторів, відтворення природних факторів, складнощі нагромадження

 

Коли йдеться про особливості сільського господарства, то не можна обійти стороною соціальний аспект цього питання. Становлення ринкових відносин в АПК специфічно позначається на аграрному секторі. Тут чітко визначалися дві тенденції:

1. у самому сільському господарстві складається ціла гамма форм власності і господарювання, основа яких в тій чи іншій мірі визначається рівнем усуспільнення і персоніфікації права власності.

2. партнери сільського господарства по АПК, як правило, дотримуються не інтеграційного, а вузькогалузевого економічного інтересу, полишаючи аграрний сектор наодинці.

Ці тенденції не можна ігнорувати, бо вони, врешті–решт, можуть призвести до абсолютної деінтеграції, коли сільському господарству стане зовсім не вигідно виробляти сировину на продаж, а переробні галузі залишаться без сировини. Це ж може трапитися й з підприємствами виробничої інфраструктури.

 

2. Завдання та основні напрями державної аграрної політики України останніх років. Проблеми розвитку  с.г. в Україні.

Основними завданнями сільського господарства є:

  • якнайповніше задоволення потреб населення в продуктах харчування, а промисловості – сільськогосподарської сировини;
  • забезпечення інтенсивного розвитку і підвищення ефективності всіх його галузей для збільшення виробництва і поліпшення якості продукції.

Основні напрями розвитку  державної аграрної політики:

  • підвищення продуктивності рослинництва і тваринництва;
  • розвиток виробництва альтернативних видів енергії;
  • забезпечення дохідності сільськогосподарського виробництва;
  • забезпечення рівноваги попиту і пропозиції;
  • завершення земельної реформи;
  • розвиток форм господарювання та інтеграції виробництва;
  • розвиток сільськогосподарського підприємництва та кооперації;
  • техніко – технологічна модернізація сільгоспвиробництва;
  • розвиток аграрного ринку;
  • формування сприятливого фінансово – кредитного середовища;
  • інвестиційне забезпечення реформаційних перетворень;
  • реформування системи управління аграрним сектором;
  • формування ефективної системи інноваційного забезпечення агропромислового виробництва;
  • розвиток сільських територій;
  • розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

Проблеми розвитку сільського господарства України:

Екологічні проблеми: деградація грунтів (ерозія грунту, вторинне засолення, забруднення пестицидами, радіоактивне забруднення, неправильна агротехніка);

Соціально-економічні проблеми: низький розвиток соціальної інфраструктури у сільській місцевості;

Економічні: скорочення сільськогосподарського виробництва, велика розораність території внаслідок екстенсивного шляху розвитку; непродумані меліоративні заходи; нераціональне використання мінеральних добрив; низький рівень механізації в господарстві, застаріла техніка, висока частка ручної праці; величезні втрати продукції при транспортуванні та зберіганні.

  1. Поняття та основні цілі аграрного підприємства. Законодавча база. Організаційно-правові форми господарювання.

Для забезпечення нормального рівня життєдіяльності суспільство здійснює безліч видів конкретної праці. Об'єднуючись у трудові колективи, люди створюють окремі організації, що виконують певну діяльність і досягають певної мети. їх дії відбуваються за визначеними правилами.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений підприємцем або групою підприємців, має права юридичної особи і здійснює діяльність, спрямовану на виробництво продукції, виконання робіт або надання послуг з метою задоволення суспільних потреб та одержання прибутку.

Підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність для одержання прибутку.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство - це юридична особа*, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

*Юридична особа – суб'єкти господарювання, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових, особистих немайнових прав і нести обов'язки бути позивачем і відповідачем у суді та арбітражі .

Суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути громадяни України, інших держав, необмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених законами “Про власність", “Про господарські товариства”, “Про оренду землі”, “Земельний кодекс”, “Господарський кодекс України”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство” та ін.

Підприємство має право:

1. самостійно від свого імені укладати угоди;

2. мати майнові й особисті немайнові права;

3. бути позивачами та відповідати в судах;

4. на здійснення будь-яких видів господарської діяльності,створення своїх філіалів, представництв, відділень тощо;

  1. відкривати розрахункові рахунки та затвердження положень про них;
  1. самостійно визначати форми та системи оплати праці, встановлювати розміри тарифних ставок і посадових окладів.

Основні завдання підприємства:

  1. Виробництво продукції та забезпеченню нею потреб споживачів
  2. Недопущення перебоїв в роботі підприємства
  3. Забезпечення нормальними умовами праці і можливістю професійного росту
  4. Забезпечення персоналу підприємства заробітною платою
  5. Отримання доходу власниками підприємства
  6. Охорона навколишнього середовища
  7. Створення робочих місць для населення тієї місцевості, на території якої розташоване підприємство
  8. Вивчення ефективності впроваджуваних у виробництво нових машин і їх систем, агротехнічних, зооінженерних і ветеринарних заходів

Для розвитку ринкової економіки властиве існування різних форм власності, а відтак - і різних форм господарювання. Відповідно до Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектору економіки" передбачена діяльність сільськогосподарських підприємств різних видів. Це, зокрема:

Індивідуальне підприємство. Створюється на базі особистої власності фізичної особи і функціонує лише за рахунок її власної праці. Власник несе повну відповідальність за зобов'язаннями підприємства згідно зі статутними документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Це добровільне об'єднання фізичних та юридичних осіб. Майно, створене ними, є їх власністю. Товариство має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначають установчі документи. Члени товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладів. Член товариства з обмеженою відповідальністю може уступити свій вклад або його частину іншим учасникам (за їх згодою) чи третім особам, якщо це передбачено Статутом. Новий власник вкладу володіє тими самими правами й обов'язками, котрі належали попередньому учасникові.

Член товариства може вийти з його складу. Згідно зі Статутом, йому виплачується частка майна і прибутку товариства пропорційно до його частки в статутному фонді.

Вищий орган товариства з обмеженою відповідальністю - збори учасників. Виконавчий директор може бути з числа засновників або найнятим на роботу. Його діяльність контролює ревізійна комісія. У випадку систематичного порушення трудової дисципліни або невиконання обов'язків учасника товариства можуть вивести з товариства.

Обов'язкова умова членства в сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю - внесення до його статутного фонду частки майнового і земельного паю. З цього випливає, що в товариствах з обмеженою відповідальністю власність паїв є персоніфікованою, і кожен член може будь-коли вийти з нього зі своєю часткою як у натуральному, так і грошовому виразі. При цьому вартість його частки (паю) залишається незмінною, тобто не залежить від кон'юнктури ринку.

Товариство засновується на приватній формі власності, й отриманий результат є його власністю. Воно має назву, рахунки в банку та печатку.

Акціонерне товариство. Створюється на підставі установчого договору, діє відповідно до Статуту. Найвищий орган управління - загальні збори, які обирають правління та голову. Особливість акціонерного товариства полягає в тому, що на суму вартості його майна випускаються цінні папери (акції), і кожен власник майнового паю (частки) отримає певну кількість акцій, еквівалентну вартості його паю. За організаційно-управлінською суттю акціонерне товариство аналогічне колективному господарству чи кооперативу, проте власник акцій не може вийти з товариства зі своїм майновим або земельним паями в натуральному або грошовому виразі. Він може лише продати власні акції за ринковою ціною, яка складалася на біржі цінних паперів у той час. За такої організаційної форми певною мірою обмежується вільне володіння власністю на майновий і земельний паї, але забезпечується цілісність майнових комплексів. Акціонерні товариства можуть бути відкритими і закритими. У відкритих товариствах акції розповсюджуються серед усіх, хто бажає їх придбати. Такі товариства більше приваблюють інвесторів, оскільки тут можна придбати контрольний пакет акцій, стати реальним власником та інвестувати виробництво. У закритих акціонерних товариствах право придбати акції мають лише члени цього товариства. Викупити акції можуть тільки співвласники, зовнішній інвестор доступу сюди не має. Таку форму господарювання не можна вважати перспективною.

Селянське (фермерське) господарство. Його дію й економічні засади реагують Господарський кодекс України, а також Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 24 червня 1993 р. Воно є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою і реалізацією. Селянське (фермерське) господарство - юридична особа, має назву, розрахунковий рахунок у банку і печатку.

Членами фермерського господарства є батьки, діти й інші родичі, котрі об'єдналися для роботи. Головою фермерського господарства може бути будь-хто із членів, на чиє ім'я видано державний акт на право користування землею. Голова повинен досягти 18-річного віку і мати необхідну сільськогосподарську освіту.

Основу відносин між фермерськими й іншими державними чи кооперативними підприємствами становить договір. Державні органи та громадські організації не можуть втручатися в їхню роботу і господарську діяльність"

Селянські (фермерські) господарства працюють на засадах самоокупності й самофінансування. Земля, майно і вироблена продукція належить їх членам. Вони можуть розпоряджатися ними на власний розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду або передавати іншим підприємствам. Основним доходом підприємства є виручка від реалізації продукції або оплата наданих послуг. Дохід фермер розподіляє самостійно, беручи до уваги власні інтереси.

Селянські (фермерські) господарства зобов'язані ефективно використовувати землю, захищати її від вітрової та водної ерозії, не порушувати права інших землевласників і землекористувачів.

Фермерським господарствам надано право залучати і наймати на роботу інших громадян за договором. Умови праці, ЇЇ оплати регулює чинне законодавство України.

Діяльність фермерського підприємства може бути припинена з будь-яких причин, зокрема, добровільно, через порушення законодавства України про економічні й правові засади, банкрутство.

Приватне (приватно-орендне). Це підприємство з орендними відносинами. Власник землі та майна орендує землю і майно інших членів колективних господарств, що реформувалися, з обов'язковим укладанням договору, де визначається розмір плати за оренду майна і землі, права та обов'язки сторін.

У фермерських господарствах, приватних підприємствах (агрофірмах), заснованих суто на приватній власності на землю і майно, правовий статус регулюють Господарський кодекс України й інші закони. їх особливість полягає втому, що засновником підприємства не обов'язково може бути власник майнового та земельного паю. Тут пріоритетним є застосування орендних відносин.

Кооператив. Це організація, яка добровільно створена власниками, зацікавленими у спільному веденні господарської або іншої діяльності на основі майна, і функціонує на засадах самостійності, самоуправління та самофінансування, а також матеріальної зацікавленості членів кооперативу і найповнішого поєднання їхніх інтересів з інтересами колективу та суспільства.

Кооператив діє на правах юридичної особи, демократично управляється його членами. Членами кооперативу можуть бути: індивідуальні підприємці, фермери, підприємства, товариства та ін. Вони утворюють кооператив, що не має статутного фонду. Об'єднання здійснюється на добровільних засадах, і мотивом для цього є економічні проблеми, які вони можуть розв'язати, лише спільно працюючи.

Кооператив створюється та регулює свої відносини з іншими суб'єктами на засадах, передбачених Господарським кодексом України, Законами України "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про кооперацію" і здійснює діяльність на основі статуту. Він має назву, розрахунковий рахунок у банку та печатку.

Відповідно до ст. 80 Господарського кодексу, в Україні передбачались такі суб'єкти господарювання: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Повне товариство. Його особливість полягає в тому, що всі учасники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Відносини між учасниками регулює установчий договір, в якому зазначено розмір частки (паю) кожного учасника (засновника), розмір, склад і порядок внесення вкладу в товариства, регламентована участь кожного у справах товариства. Перевага цієї форми господарювання - нескладність у створенні та високі можливості для залучення інвестицій.

Командитне товариство. Воно поєднує ознаки повного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, де один або кілька учасників (засновників) несуть повну відповідальність за результати його господарської діяльності, а решта учасників відповідають лише своєю часткою (паєм).

Ще залишаються функціонувати в аграрному секторі економіки такі форми організації виробництва, як спілки селянських господарств і колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). Вони створені добровільним об'єднанням селян для спільного виробництва сільськогосподарської продукції і діють на засадах підприємництва та самоврядування згідно зі Статутом. Власність на землю і майно колективно-пайова. Мають печатку і розрахунковий рахунок у банку.

 

4. Поняття економіки сільського господарства і методи її вивчення, мета і завдання

Слово «економіка» в перекладі з грецької мови означає «мистецтво ведення домашнього господарювання», інакше кажучи, «вміння управляти господарством.

В аграрній сфері вправне господарювання має величезне значення, адже тут здійснюється не лише процес виробництва, а й переміщення, обробка, зберігання та реалізація продукції. І все це забезпечується виробничо-господарською діяльністю суб'єктів господарювання - аграрних підприємств.

Тобто, економіка вивчає, як краще використати ресурси для того, щоб виробити більше товарів і надати більше послуг для задоволення обмежених людських потреб.

Економіка підприємства подібно до інших наук передбачає оволодіння спеціальними методами досліджень.

Слово «метод» походить від грецького «methodos», що означає «шлях до чогось».

Метод науки виступає як спосіб пізнання. Він водночас є результатом процесу дослідження та його передумовою.

Найбільш широкого практичного використання набули такі, як економіко–статистичний, монографічний, розрахунково–конструктивний, балансовий, нормативний, економіко–математичний, експериментальний, абстрактно–логічний методи.

Монографічний метод – це докладне вивчення досвіду роботи типових, передових сільськогосподарських підприємств та їх підрозділів, прогресивних технологій і прийомів роботи, систем ведення землеробства й тваринництва. Застосування цього методу дослідження дає можливість правильно вирішити багато організаційних питань. Кращі підприємства відображають найближчі перспективи розвитку виробництва, а тому їх форми та методи роботи служать прикладом для більшості господарств, розташованих у схожих природно–економічних умовах. Цей метод слід застосовувати також у відстаючих підприємствах з метою виявлення причин недоліків і накреслити шляхи їх усунення.

Економіко-статистичний метод – застосовується у процесі дослідження масових даних, за допомогою якого можна встановити вплив тих чи інших факторів на кінцеві результати виробництва, а також одержати обґрунтовану відповідь - на інші важливі питання. Однак у кожному випадку необхідно враховувати місцеві умови (рівень інтенсивності, якість та родючість земельних угідь, породу та продуктивність тварин, кваліфікацію кадрів, спеціалізацію тощо).

Розрахунково–конструктивний метод - використовується при прогнозуванні і плануванні розвитку галузі та її складових на перспективу. За допомогою цього методу визначають силу дії і напрями розвитку виявлених закономірностей, розраховують і обґрунтовують розв’язання певних проблем аграрної економіки.

Експериментальний метод - застосовується при обґрунтуванні ефективності нових тенденцій у розвитку форм організації праці, систем землеробства і тваринництва, технології виробництва й окремих прийомів тощо. У процесі проведення експерименту враховують позитивні та негативні результати, а одержані дані порівнюють з раніше досягнутими показниками кращих господарств, які впровадили у виробництво ті або інші новації.

Балансовий метод – використовується при зіставленнях, коли загальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих його частин. Наприклад, надходження і витрачання кормів, потреба в оборотних засобах (насіння, добрива, паливо тощо), у робочій силі, тваринницьких приміщеннях та їх наявності тощо.

Нормативний метод передбачає розробку різних економічних нормативів витрат матеріальних ресурсів, праці, капіталовкладень, що використовуються при плануванні і прогнозуванні виробництва, аналізі його фактичного стану.

Економіко–математичний. Шляхом  розробки математичних моделей і застосування електронно–обчислювальних машин (ЕОМ) цей метод дозволяє знайти оптимальне вирішення при визначенні будь–яких організаційних, технологічних, соціальних питань і відносно швидко порівняти багато варіантів того чи іншого процесу з урахуванням низки взаємопов’язаних факторів.

Абстрактно–логічний метод використовується на всіх стадіях вирішення економічних проблем. За його допомогою формулюються категорії, поняття, економічні теорії і гіпотези, висновки та рекомендації.

Економіст повинен пам’ятати, що економіка – це складна система і щоб зрозуміти її природу, пізнати механізм дії, запропонувати ефективні способи вирішення проблем, які виникають у процесі виробництва, потрібний системний підхід до її вивчення.  А це вимагає комплексного використання всіх методів економічних досягнень.

Подумайте над запитаннями

1.Чому сільське господарство в будь-якому суспільстві є життєво необхідною галуззю народного господарства і чому ця галузь є особливо важливою для України?

2.Назвіть основні завдання економіки?

3.Які ви знаєте особливості сільського господарства і як вони впливають на економіку сільськогосподарського підприємства?

4.Що є об’єктом дослідження науки «Економіка сільського господарства»?

5.Які методи дослідження використовуються при вивченні економіки підприємства?

 

Тема 2. Аграрно–промисловий комплекс України та його інфраструктура

Питання:

1. Поняття і структура АПК

2. Виробнича інфраструктура та її провідна роль у створенні ринків і переробки сільськогосподарської продукції

3. Роль і завдання розвитку соціальної інфраструктури

 

1. Поняття і структура аграрно–промислового комплексу (АПК)

Сільське господарство, як галузь, розвивається не відокремлено, а в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Тому вищеназвані суб'єкти вступають в економічні відносини не лише між собою, а також з представниками інших галузей, з суспільством у цілому. Отже, аграрні відносини є складовою частиною загальної системи економічних відносин суспільства. Найбільш чітко цей зв'язок проявляється в процесах агропромислової інтеграції. Що це таке?

У сучасній світовій економіці сформувалися цілі групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується така господарська структура, як агропромисловий комплекс (АПК). Організаційною формою АПК виступає агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності по вирощуванню, переробці й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.

Аналогічні процеси відбуваються і в Україні. Зокрема, в галузях першої сфери виробляється близько 15%, безпосередньо в галузях сільського господарства до 46%, а в галузях третьої сфери - не менше 39% валового продукту АПК України. А це означає, що в сучасних умовах неможливо розвивати сільське господарство інтенсивним шляхом без стійких виробничо-економічних зв'язків з партнерами АПК. (Це, між іншим, стосується будь-якої форми господарювання: колективної, приватної, фермерської).

Агропромисловий комплекс являє собою сукупність інтегрованих галузей народного господарства, об’єднаних спільною метою – забезпечити країну продовольством і сільськогосподарською сировиною

 

Функцiї АПК :

  1. Головна функція полягає у виробництві сільськогосподарської продукції, її переробці в продовольчі та інші товари споживання, у доведенні їх до споживача.
  2. Соціально-економічні функції:
  • робить внесок  у національний дохід країни;
  • зберігає та підвищує родючість грунтів, забезпечує екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі;
  • послідовно поліпшує умови праці та побуту сільського населення, здійснює комплекс заходів щодо покращення умов здобуття освіти, торговельного, культурно-побутового і медичного обслуговування у сільській місцевості.

Головна мета АПК: забезпечити країну продовольством і сільськогосподарською сировиною.

Функціонально–галузеву структуру АПК слід розглядати з двох точок зору:

  • як базу для виділення галузевих ланок комплексу;
  • як важливий показник, що характеризує результат функціонування комплексу.

Виходячи з цього, а також беручи до увагу те, що в основу даної структури кладеться класифікація галузей, які безпосередньо впливають на створення кінцевого продукту, а також градацію виробничого процесу на окремі ланки, з усієї сукупності галузей за функціональною ознакою можна виокремити такі сфери:

І сфера - галузі, які забезпечують засобами виробництва та надають послуги: тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для харчової промисловості; агрохімія (виробництво мінеральних добрив і мікробіологічна промисловість); комбікормова промисловість; система матеріально-технічного обслуговування сільського господарства; меліоративне і сільське будівництво.

ІІ сфера - сільське господарство: рослинництво, тваринництво, рибальство.

ІІІ сфера - галузі, які здійснюють заготівлю, переробку, зберігання продукції та доведення її до споживача: харчова промисловість; легка промисловість, холодильне, складське, спеціалізоване транспортне господарство; торговельні й інші підприємства й організації, що займаються доведенням кінцевого продукту до споживача, включаючи оптові ринки, роздрібну торгівлю і суспільне харчування.

Слово «інфраструктура» походить від двох латинських («infra» - ниже, під «structura»-будова). В економіці воно означає сукупність галузей, які обслуговують основні галузі виробництва.

Інфраструктура це - сукупність споруд, будівель, систем і служб, необхідних для фу